Чому неважливо, який VO2max у Кіпчоге і тим паче у вас

Ви з тих, хто відразу ж зможе відповісти на питання про свій VO2Max або з тих, кого взагалі не турбують “всі ці непотрібні метрики”?

У будь-якому випадку, ця стаття буде вам цікава, адже її основна тема не стосується сухих метрик. Чому, маючи VO2max вище, ніж у Кіпчоге, ви навряд чи зможете пробігти марафон з двух годин? Чому, знаючи три основні метрики продуктивності бігуна, ви не зможете прогнозувати результат? У чому секрет елітних бігунів?

Я рідко розміщую перекладені статті, але ця мене зачепила. Оригінал статті ви можете знайти за посиланням.

Почнемо з вкрай доречної цитати з книги Джона Л. Паркера-мл. «Одного разу бігун …»:

…І жоден з них не був готовий по-справжньому повірити, що справа не стільки в хімікатах і ментальній підготовці, скільки в банальному процесі стирання гуми, з якої складається підошва кросівка, молекула за молекулою. 

Нещодавно один бігун з моєї групи (автор статті – тренер цієї групи бігунів – прим. ред.) поділився свіжим дослідженням, в якому перевірялася здатність 16 елітних марафонців з проекту Nike 2017 Breaking 2 вибігти марафон з двох годин.

У Breaking2 (як, гадаю, і в цьому дослідженні) брав участь Еліуд Кіпчоґе – єдиний бігун, який зміг подолати 2-годинний бар’єр на марафоні. Дослідження показало, що «для того, щоб успішно пробігти марафон в темпі з двох годин необхідно, щоб бігун вагою 59 кілограм утримував показник VO2 на рівні приблизно 4.0 л / хв або 67 мл / кг / хв».

Останнє значення ви напевно бачили на своєму годиннику після тривалого тренування. Воно позначає кількість кисню, яке тіло може обробити за одиницю часу. Зазвичай цей показник позначається як мілілітри на кілограм за хвилину (мл / кг / хв). Вчені в області спорту настільки часто чіпляються за це значення, що воно стало головним показником форми навіть для людей, які займаються бігом як хобі.

Той самий бігун, який відправив мені дослідження, написав: «Мій VO2max вище, ніж у них. Чому я не бігаю так само швидко?». Я рефлекторно відповів: «Тому, що VO2Max не має значення». Я, звичайно, трохи перебільшив, але в основному це правда.

Якби швидкість бігуна визначалася одним тільки VO2max, марафони були б куди більш передбачувані. Так, є й інші фактори: лактатний поріг (ПАНО; інтенсивність бігу, при якій молочна кислота виробляється швидше, ніж виводиться) та економічність бігу (кількість енергії, необхідне для бігу на певній, але не максимальній швидкості). Але навіть ці показники не складуть повну картину.

Зрозумійте мене правильно, я не з тих, хто проти науки (тим більше в наш час). Але все ж мені здається, що вчені в галузі спорту часто пропускають вкрай важливий аспект. Або, принаймні, він губиться в інтерпретації їх досліджень. Як в старому мемі:

1. Крок 1: виміряти VO2max
2. Крок 2: ???
3. Крок 3: Профіт!!!

Помилковий фокус

Навіть досвідчені, талановиті і розумні спортсмени чіпляються за красиві показники. Цитуючи статтю Ембі Бьорфута про те саме дослідження: «Ірландський олімпійський марафонець Марк Кеннелі (з рекордом 2:13:55 на марафоні) зараз в процесі отримання докторського ступеня в фізіології витривалості. Його цікавить зв’язок між тренуваннями і результатами. Він вважає, що марафонці, що брали участь в дослідженні, тренували економічність бігу, а не максимальне зусилля, що і пояснює такий показник VO2max ». Теорія Кеннелі полягає в тому, що елітні марафонці досягають висот не за рахунок тренувань VO2max, а за рахунок поліпшення економічності бігу.

Тобто, один нібито ключовий фактор замінюється на інший. Передбачається, що «результативність» слід описувати за допомогою фізіологічних показників, а не за допомогою конкретних досягнень на змаганнях. Це доводить, що вчені упускають глобальну картину. Кеннелі задається тим же питанням, яким завжди задавалися бігуни і тренери: чи є специфічні способи підготовки для різних дистанцій? Для 5к тренуватися так, а для марафону – інакше? Звичайно є. Але тренування – далеко не найскладніша частина.

Навіть з урахуванням того, що така кількість бігунів світового класу рідко потрапляє в одне дослідження, немає сенсу в тому, щоб враховувати окремі фізіологічні показники елітних марафонців. Ці дослідження не відповідають на вкрай важливе питання (Крок 2 з мема вище): чому бігуни з однаково високими фізіологічними показниками дають кращі результати?

У колах бігунів, прийнято вважати, що основні чинники продуктивності бігу, які можна виміряти – VO2max, ПАНО і економічність бігу. Відсутні елементи, які складно або навіть неможливо виміряти мають або миттєвий, або накопичувальний характер.

Крім цих показників, на яких так фокусується наука, існує безліч дрібних факторів, які впливають на результати бігуна: рівень відновлення, здатність переносити психологічний і емоційний стрес (як в житті, так і на змаганнях), вплив погоди на продуктивність, харчування в день змагань і за кілька днів до цього. Але в дослідженнях враховуються тільки фізіологічні чинники. Вимірявши щось, ми можемо впливати на це, але ми тестуємо не те, що слід було б.

Можливо, через це дослідження можуть вводити в оману. Адже так нечесно, правда?

Тренуєшся, розвиваєш темп на VO2max і в підсумку виявляється, що все це не має значення. Але дослідження непрямо каже нам, на що слід звертати увагу. Коли фізіологічні показники високі, відповіді потрібно шукати десь в іншому місці.

У бігуна, який надіслав мені це дослідження, є п’ятирічна дитина і робота, він не готується до конкретної дистанції (іноді бігає ультрамарафон, а недавно вирішив не бігти марафон через стрес), не на 100% впевнений в своїх тренуваннях (частково тут винен я: він орієнтується на конкретні показники, а я – ні, і я підштовхую його вийти із зони комфорту в цьому плані). Звичайно ж, він не пробіжить марафон за дві години. Але для того, щоб це зрозуміти, йому не потрібен ні я, ні лабораторні дослідження.

Коли ми говоримо про результати в бігу, варто орієнтуватися не тільки на тренування, але на всю життєву ситуацію. Я завжди раджу любителям (навіть талановитим): не заганяйте себе. Але і виправдання собі теж не придумуйте. Подумайте про те, навіщо ви бігаєте: для здоров’я, щоб кинути собі виклик, щоб повеселитися, щоб побути з друзями, щоб позмагатися? Всього цього можна досягти і без урахування бігових метрик. Я б рекомендував взагалі від них позбутися.

Секрет тренувань елітних бігунів (спойлер: його немає)

Студенти, яких я треную, знаходяться в ідеальному середовищі для тренувань. У них (в основному) немає дітей, вони порівняно молоді і на піку своєї фізичної витривалості. У них є можливість добре висипатися (особливо під час пандемії, на жаль чи на щастя), добре харчуватися і багато тренуватися.

Середньостатистичному студенту не потрібно витрачати час на дорогу, адже велика частина занять тепер дистанційні. Розпорядок набагато більш гнучкий, ніж на типовій роботі з 9 до 5. Само собою, студентам є чим зайнятися, і не слід недооцінювати зусилля, які їм доводиться прикладати. Вони також розвиваються в емоційному плані, що може викликати труднощі. Але у них все ще купа часу, щоб покращувати комплекс факторів на додачу до тренувань. У спортсмена-студента величезний потенціал – це те, про що багато хто з нас мріють, але не можуть відтворити. Навіть найзатятіші, але старші бігуни-аматори підходять до стартової лінії кожної гонки з певним багажем, який не переважити поліпшенням VO2max.

Професійні бігуни це розуміють, і зазвичай живуть життям тих самих студентів, але без супутнього хаосу і типових стрес-факторів (іспитів, наприклад). Саме тому вони показують кращі результати, ніж бігун любитель з тими ж фізіологічними показниками, що живе чимось, крім спорту.

У елітних бігунів немає секретних технік для тренувань. Вони просто багато бігають: в основному легкі пробіжки, іноді – інтенсивні, і багато відпочивають. Вони роблять ті ж тренування, що і ти. У них більші кілометраж, швидкість і інтенсивність тренувань; вони можуть дозволити собі подрімати вдень і прокидатися без будильника. Їх VO2max або економічність бігу – не результат тренувань, а результат способу життя (і, будемо чесні, іноді – всіляких препаратів). Нам, простим смертним, доводиться ходити на роботу і проводити час з сім’єю, поки ми готуємося поставити персонал бест на марафоні.

Спортивна наука – це безперечно круто. Вона може розповісти нам багато цікавого про тренування і про тіло. Але швидше вона нас не зробить. Це – наша відповідальність.